|
|
ИЗБРАННЫЕ МЕСТА Данилыч, ты был прав... «…боротьба з Морозом теж була роботою, i роботою, на мiй погляд, украй важливою i вiдповiдальною, якщо врахувати, що змiст її полягав у тому, щоб Україна знову не стала чимось на зразок Української Радянської Соцiалiстичної республiки» (Леонид Кучма, ««Своїм шляхом. Роздуми про економiчнi реформи в Українi», 2004 год). Два года назад «Обком» презентовал читателям книгу тогдашнего президента Украины «Своїм шляхом. Роздуми про економiчнi реформи в Українi». В связи с последними событиями в Украине нам представляется полезным еще раз пролистать этот «классический» труд. Итак, ниже – избранные места из книги Кучмы, объединенные мысль о Морозе: «Один український полiтичний журналiст якось зауважив, що на посадi Президента я працював, власне, один термiн, а саме -- другий, оскiльки протягом першого термiну працювати, мовляв, не мiг -- боровся з Олександром Морозом. Це, звичайно, не бiльше нiж журналiстський дотеп, оскiльки боротьба з Морозом теж була роботою, i роботою, на мiй погляд, украй важливою i вiдповiдальною, якщо врахувати, що змiст її полягав у тому, щоб Україна знову не стала чимось на зразок Української Радянської Соцiалiстичної республiки». <…> «Треба сказати, що в очах далеко не всiх полiтизованих мешканцiв України та її полiтикiв ми з Морозом перебували по рiзнi сторони барикади або, кажучи м'якше, бар'єру. Були люди, якi вважали, що ми одне одного вартi. В ухвалi П'ятих всеукраїнських зборiв Руху, наприклад, сказано: «Неприпустимим вважається обрання (на посаду Президента. -- Л.К.) представникiв проiмперських i прокомунiстичних сил -- Леонiда Кучми та Олександра Мороза... Представником проiмперських сил був «призначений» я, прокомунiстичних – Мороз. Друге було не дуже далеке вiд iстини, а в чомусь -- сама iстина, тодi як перше становило собою полiтичний мiф» <…> «Є такий знiмок: перед мiкрофоном, з пiднятою рукою, як i годиться вождевi i трибуну, Мороз виголошує промову, а над його головою -- плакат з одним з найбiльш вiдомих i дорогих йому гасел: «Торгувати треба хлiбом, а не землею». Вiн завжди вважав i вважає цю позицiю виявом патрiотизму, доблестi, справжньої турботи про селян, про весь народ. А я подiляю те азбучне наукове положення, виведене з практики найуспiшнiших народiв планети, яке свiдчить, що це -- просто неграмотнiсть зi всiх точок зору: економiчної (вистачило б її однiєї), соцiальної, психологiчної, побутової. Якщо говорити близькою Морозовi мовою, то його позицiю можна назвати продуктом утопiчної свiдомостi. Мiй рацiоналiзм зiткнувся з морозiвським утопiзмом». <…> «...Менi здається, справа не тiльки в тому, що ми з Морозом люди рiзних свiтоглядiв, вiн -- соцiалiст, а я -- «капiталiст». Справа ще й у рiзницi наших положень. Вiн хотiв би бути главою держави, а я ним є. Вiн, так би мовити, теоретик, фiлософ, поет, утопiст, що рветься до влади, щоб утiлити свої фантазiї в життя. Я -- людина практики, конкретної роботи, реальної справи i реальної влади». <…> «Така природа наших розбiжностей з Морозом, нашої боротьби. Мороз був i залишається далеким вiд життя, вiд землi. Вiн нiколи не був у становищi людини, яка є останньою iнстанцiєю. Йому нiколи не доводилося ухвалювати рiшень, якi безпосередньо впливають на хiд справ, на долi людей, на вiдносини в суспiльствi». <….> «Люди без честi - так було колись сказано про соцiалiстiв, i сказано не в порядку засудження, а в порядку майже наукового аналiзу. Крадькома обрiжемо казенний телефон, i будемо з гордiстю про це розказувати...» <…> «... Водночас зазначу, що навеснi 1994 р. я не був проти того, щоб Мороз став Головою Верховної Ради, казав про це публiчно, робив Морозовi комплiменти, навiть вiддавав йому належне як «полiтиковi здорового глузду». Та тiльки-но вiн зайняв крiсло спiкера, як висунувся кандидатом у Президенти. Мене покоробило, коли Мороз, ставши Головою Верховної Ради не без моєї пiдтримки, не дочекався президентських виборiв i, як я вже писав, провiв через парламент свої «Засади економiчної полiтики», щоб таким чином змусити майбутнього переможця президентських перегонiв виконувати не свою власну програму, яку пiдтримали виборцi, а фактично -- його, морозiвську, программу». <…> «... Не встиг я влаштуватись у президентському крiслi (у 1994 роцi. -- Ред.), як у Верховнiй Радi з'явилась iдея внести змiни до Конституцiї, якi б обмежували повноваження Президента. Я спробував Мороза переконати, що цього не треба робити, що зараз це невчасно... Я нагадував, що повноважень вимагав ще тодi, коли погоджувався стати прем'єр-мiнiстром i що, доки наданi менi повноваження мене бiльш-менш влаштовували, я працював, а коли перестали влаштовувати -- добровiльно пiшов. Пiдкреслював, що Президентом мене обрали саме як людину, яка збиралась твердо робити свою справу з порятунку країни i потребує для цього достатнiх важелiв. Менi здавалося, що моя полiтична боротьба закiнчилась iз закiнченням президентських виборiв. Я шкiрою полiтика вiдчував, що для моїх виборцiв саме собою розумiлось, що вони обирають робiтника та хазяїна в однiй особi. А виявляється, що вибори пройшли, я обраний, а полiтичну боротьбу за владу треба продовжувати!.. Це було дуже неприємне вiдчуття. Вiдчуття досади -- досади на обставини та осiб, котрi вiдвертають увагу вiд справи, яка не терпить зволiкання i потребує вiд тебе максимальної зосередженостi, вiддачi всiх сил, не допускає їх розпорошеностi». <…> «...Загалом, скажу моєму читачевi на закiнчення так. О.Мороз iз захопленням, завзято захищав вiд мене українську демократiю, як вiн її розумiв, а про мене можна сказати, що я захищав вiд нього українське народне господарство, українського власника, український добробут, український здоровий глузд». ...Чудные времена настали! Оказывается, книгам Кучмы место не только на свалке. Дожились…
|
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку |
|